Суспільство споживання

Майже всю історію людства в кожного на землі було... ... та майже нічого! Єдиний комплект одягу, ніж, можливо, глечик… і, якщо пощастить, знаряддя праці. Рівень життя залишався незмінним з року в рік. Починаючи з 1700-х років, відбуваються певні зміни. В північно-західній Європі відкривають заводи. Там неймовірно швидко виробляють нові види матеріалів. Швидко з’являються нові продукти, причому багато. Водночас колишні сімʼї фермерів тепер заробляють на заводах, і після століть володіння лише найнеобхіднішим для виживання їм тепер доступні підсвічники й столове приладдя, пряжки та ґудзики. Що більші витрати, то розвиненіші підприємства і то більше в них працівників... які частину зарплатні витрачають на товари підприємств, щоб ті зростали ще швидше, і так далі. Цей цикл також тішить уряди країн: із зарплатні людей та прибутків підприємств беруть більше податків. На ці гроші будують лікарні, школи, нові дороги. Новий спосіб життя призводить до кардинальних змін. Краще харчування, здобуття освіти, діти, що доживають до повноліття, і загалом вища тривалість життя. Та оскільки заводи виробляють все більше товарів все швидше, виникає проблема: товарів виробляють більше, ніж люди купують. Як компаніям переконати людей купувати більше? Як змусити їх хотіти більше речей? Одним з рішень стає реклама. Сьогодні компанії і досі роблять рекламу, щоб продати більше товарів. З телевізора, білбордів та соцмереж на нас сиплються оголошення не лише речей, що в нас можуть бути, але й життя, що в нас може бути ... якщо ми відкриємо ширше гаманець. Реклама спонукає нас хотіти кращого — наймодніших кросівок, найновіший смартфон. Нас заохочують купувати продукти за межами основних потреб, щоб почуватися краще — стати щасливими чи кращими в очах інших, отримати статус. Ідея про те, що речі — і все нові й нові покупки — приносять щастя чи статус, є основною для суспільства споживання. Та що трапиться, якщо ми повіримо, що більше витрат гарантують нам щастя? Чи помічали ви, як швидко «найкрутіші» щойно куплені кросівки виходять з моди? Або як «останній» смартфон витісняє нова модель? До чого це призводить? Чи є досяжним той спосіб життя, те щастя, обіцяне рекламою? І це не єдина проблема суспільства споживання. На відміну від економічного зростання, в ресурсів планети є межа. Рубаючи дерева, добуваючи залізо та нафту і спалюючи енергоносії для виробництва товарів, ми спустошуємо запаси землі. Це стається швидше, коли люди поспішають замінити речі, які в них вже є. Іноді компанії заохочують «культуру марнотратства» виробляючи товари так, щоб ті швидко виходили з ладу. Принтери, що ламаються після певної кількості копій, смартфони, кожна нова модель яких потребує іншого зарядного кабелю, пристрої, які неможливо розібрати для ремонту... Все це — приклади вбудованих обмежень, так званого «запланованого старіння», яке існує, щоб змусити нас частіше купувати нові речі. Хоча в економічного циклу видобутку, виробництва, продажу й утилізації є багато переваг — робочі місця, асортимент товарів, вищий рівень життя — в суспільства споживання є й проблеми — нездатність речей подарувати нам обіцяне щастя та шкода екології, спричинена виробництвом та утилізацією.