Громадянська війна в Іспанії

26 квітня 1937 року. Герніка, північ Іспанії. В небі ревуть німецькі й італійські військові літаки, скидаючи бомби на торгове містечко. Люди тікають. Будинки горять. Віслюки й свині, доставлені на ринок, блукають посеред хаосу. Але Іспанія воює не проти Німеччини чи Італії — це громадянська війна між групами іспанців всередині країни, кожній з яких допомагають сторонні сили. Як Іспанія дійшла до цього моменту? Протягом десятиліть дві великі групи боролися за владу. З одного боку — римо-католики, землевласники та підприємці. Їх називатимуть націоналістами. Націоналісти консервативні. Вони хочуть повернути до влади короля, який був змушений покинути країну. Вони зовсім не хочуть, щоб Іспанія стала соціалістичною країною, як Радянський Союз. З іншого боку — робочі містяни, селяни й освічений середній клас. Вони — республіканці. А республіканці — соціалісти. Іспанці, на їхню думку, не мають бути як нацисти Німеччини чи фашисти Італії. В лютому 1936 року група республіканців — «Народний фронт» — перемагає на загальних виборах. Націоналісти обурені. Якщо не вжити заходів, Іспанія стане радикально соціалістичною… Не в їхню зміну! Генерали-націоналісти планують повстання проти уряду, щоб здійснити переворот. Вони хочуть скинути республіканців і керувати Іспанією! Більшість військових згодна, але деякі солдати залишаються вірними уряду. Щоб здійснити свій план, націоналісти вирішують спочатку захопити Марокко — підконтрольну Іспанії територію в Африці. Солдати-націоналісти захоплюють фортеці іспанської армії в Марокко. Республіканських офіцерів розстрілюють й ув’язнюють. Наступного дня солдати-націоналісти вирушають на материк, щоб продовжити атаку. Вони очікують швидкої перемоги, просто як в Марокко. Та республіканці чинять небувалий опір... причому не тільки солдати, але й робітники та селяни. Вони вриваються до армійських казарм і озброюються. Бої тривають місяцями. Кожна сторона хоче контролювати все більшу територію. І кожна вбиває будь-кого, хто, за її підозрами, виступає проти. Спроба державного перевороту переросла в громадянську війну. Керівником націоналістів є амбітний генерал повсталих військових Франсіско Франко. Франко знає, що для перемоги націоналісти мають взяти столицю Іспанії Мадрид. Але це їм не до снаги. Франко звертається по допомогу до Гітлера в Німеччині та до Муссоліні в Італії. Вони підтримують політику націоналістів і хочуть їхньої перемоги, тому посилають літаки, танки та гармати, щоб наблизити поразку республіканців. Але ті також отримують допомогу ззовні. Лідер Радянського Союзу Сталін хоче закріпити соціалістичні пріоритети в усьому світі, тому і він озброює республіканців. Тисячі людей з усієї Європи та Сполучених Штатів також підтримують соціалістичне бачення — або прагнуть перемогти фашизм. Вони їдуть до Іспанії, щоб бороти республіканців. Ця армія добровольців — це Інтернаціональна бригада. Громадянська війна в Іспанії набуває ширшого змісту боротьби між фашизмом і соціалізмом в Європі та поза її межами. Поступово націоналісти встановлюють владу над все більшою кількістю іспанських міст. Сторона республіканців ослаблена сварками щодо тонкощів соціалістичного бачення, і їхня зброя поступається німецьким бомбардувальникам. Лідери республіканців розуміють, що їм не перемогти, та намагаються узгодити мир, але Франко відмовляється. 28 березня 1939 року республіканці остаточно здають столицю. Війна позаду. Вона відняла понад двісті тисяч життів. Франко стає лідером Іспанії, де він буде диктатором 36 років.