Полювання на відьом

В німецькому містечку Нердлінген у 1590 році арештують Ребекку Лемп, поки її чоловік не вдома. В чому її запідозрять? Можливо, вона відьма! Ребекка потрапляє до в'язниці. Вона пише чоловікові зі своєї камери: «Вони змушують мене зізнатися. Мене катували й знущалися, але я невинна, як сам Бог на небі...» Її чоловік пише в суди заяви про невинність Ребекки з проханням бороти її завинителів. Його ігнорують, й після п’ятого кола тортур Ребекка зізнається. Її покарають, спаливши живцем. Ребекка Лемп стала першою жертвою нердлінзького полювання на відьом, коли було затримано і вбито 32 ймовірні відьми. Як же це сталося? У 1487 році Папа Римський підтримав ченця Генріха Крамера в написанні книги «Молот відьом» — латиною «Malleus Maleficarum». Згідно книги, відьма набуває магічних здібностей служінням Сатані, а не Богу. Жінок називають найвразливішими мішенями для впливу диявола, хоча чаклувати можуть й чоловіки. Отримати зізнання Крамар пропонує шляхом катувань, а єдиний антидот від злих чар він вбачає в смертній карі. До полювання на відьом спонукає не тільки Крамер. Інші теж пишуть тексти та проповіді про небезпеку чаклунства. І хоча їм нічим підтримати жодну зі своїх заяв, віра в існування відьом стає загальноприйнятою. З кінця 1400-х до кінця 1700-х років відьом полюють в Європі та в колоніях США. Це не всюди роблять однаково, хоча й існує певна схема. Ловлю починяє невдалий врожай, хвора корова чи мертвонародження — якесь нещастя, що викликає відчуття суму й безсилля. Люди шукають повсюди, кого б звинуватити в біді. Напевно, це відьма прокляла їхні посіви, корів та дітей! Заохочує полювання на відьом релігійна влада, але власне рішення про арешт зазвичай виносять місцеві органи влади. І тоді підозрюваних допитують шляхом тортур. Від них тисячі невинних зізнаються в чаклунстві. Ці зізнання вимушені. Після таких зізнань жертву більше не підозрюють. Тепер достеменно відомо, що вона — відьма, її засуджено. Покаранням в цьому разі може стати штраф... або ж страта — відьом можуть спалити, повісити чи втопити. За один раз життя позбавляли від кількох до кількох сотень жертв. Мисливці на відьом щиро вірять в чаклунство і впевнені в праведності своїх дій з викорінення зла. Це люди при владі — — місцеві урядовці, судді, церковні діячі — несуть відповідальність за реальну шкоду найразливішим группам населення. Найбільше жертв — серед людей похилого віку, вдов та бідних. Але полювання підтримують не всі. Деякі вчені, лікарі та церковні лідери ставлять під сумнів книги про відьом. У власних текстах вони засуджують жорстокість та застосування тортур, а також вказують на відсутність доказів. З кінця 1600-х до середини 1700-х років все більше людей дослухаються. Водночас через нові централізовані уряди слабшає влада місцевих лідерів і змінюється легальний процес звинувачення людей в скоєнні злочину. Наприкінці 1700-х років полювань стає все менше. Деінде навіть затримують мисливців, а «відьом» навпаки звільняють.