Голокост

1 вересня 1939 року. Німецькі танки й солдати наступають. Вони вторгаються до Польщі. Нацисти хочуть контролювати три мільйони євреїв у Польщі й відокремити їх від решти населення. Вони збирають євреїв в спеціальних районах — в гетто. Там дуже тісно. На всіх не вистачає туалетів, а також їжі, води та ліків. Люди вмирають від голоду й хвороб. Нацисти змушують євреїв у Польщі й Німеччині носити спеціальний знак — зірку Давида — єврейський релігійний символ. Так євреїв легко ідентифікувати. Згодом Німеччина окупує Францію та Нідерланди, де євреїв теж змусять носити цю мітку. В червні 1941 року стався напад на Радянський Союз. В його західному регіоні жили майже 4 мільйони євреїв, в тому числі сотні тисяч тих, що щойно втекли з Польщі. Тепер Гітлеру й нацистам замало пошуку й ізоляції євреїв. Вони хочуть їх повністю знищити. Чотири мобільні оперативні групи нацистів — айнзацгрупи A, B, C і D — розшукували євреїв і страчували їх. Вони збирали євреїв в одному місті за іншим. Потім змушували їх іти на околиці міст, знімати весь одяг і шикуватися. Євреїв розстрілювали й кидали в заздалегідь викопані могили. Біля українського міста Київ в Бабиному Яру за два дні стратили 33 700 євреїв. За півтора роки оперативні групи вбили більше мільйона євреїв у Польщі, Радянському Союзі, Естонії, Латвії та Литві. Та на цьому нацисти не зупинились. Для солдатів СС розстрілювати євреїв було занадто обтяжливо, занадто незручно і занадто довго: євреїв було ще дуже багато. 20 січня 1942 року п'ятнадцять впливових нацистських чиновників зібралися в розкішній віллі у Ванзее на околиці Берліна. Вони думали, як депортувати одинадцять мільйонів європейських євреїв, змусити їх працювати, а потім швидко й ефективно вбити. Учасники конференції шукали «останнє рішення єврейського питання». До цього нацисти вже застосовували різні техніки масових вбивств з використанням газу. В останній рік оперативна група зондеркоманди Ланге за допомогою спеціального газового вагону вбивала психічно хворих людей. Після Ванзейської конференції нацисти створили газові камери. Вони збудували у Польщі шість таборів смерті: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінку, Майданек та Аушвіц. Всі — поруч із залізницями, щоб легко ввозити туди євреїв з Німеччини та окупованих територій СРСР, Франції та Нідерландів. Та не всіх євреїв вбивали одразу. Німецькі компанії могли «наймати» євреїв з концтаборів, щоб ті працювали на заводах — часто до самої смерті від виснаження й голоду. Тих, хто пережили рабську працю, але більш не могли працювати, доставляли до таборів смерті, де їх отруювали газом і спалювали. Саме через отруєння газом загибла більш ніж половина від всіх жертв Голокосту. П'яту частину застрелили спецпідрозділи. Інші вмирали від голоду, холоду, виснаження й жорстокості. Багато дітей, жінок і чоловіків загинули внаслідок медичних експериментів нацистів над ними. З 1939 по 1945 рік нацисти вбили щонайменше 6 мільйонів євреїв, від 130 000 до 500 000 ромів, 270 000 людей з фізичними чи розумовими вадами, багато з яких були дітьми, від 5 000 до 15 000 геїв, від 1250 до 5000 Свідків Єгови, щонайменше 3 мільйони цивільних і військовополонених з окупованих Німеччиною країн, сотні тисяч політичних в'язнів, соціалістів, профспілкових діячів, масонів та іноземних дипломатів. Фашисти здійснили найбільш масштабний і систематичний геноцид в історії людства — Голокост.