Свобода віросповідання

Це генеральна асамблея Організації Обʼєднаних Націй. В 1948 році тут прийняли рішення про захист прав людини і створили про це документ — Загальну декларацію прав людини. Ось що там написано про право на свободу віросповідання. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; воно включає свободу на зміну релігії чи переконань і свободу як особисто, так і колективно, як публічно, так і приватно сповідувати свою релігію в навчанні, духовних практиках, поклоніннях та обрядах. Більшість країн-членів ООН підписали цей документ, а значить, в цих країнах право на свободу віросповідання захищає закон. Тож закон дозволяє вам сповідувати будь-яку релігію. Також ви можете змінити релігію, перестати її сповідувати, взагалі не належати до жодної з конфесій, а також обирати: сповідувати її індивідуально чи в колективі. Поняття «свобода думки» й «совісті» означають, що нерелігійні погляди на життя, також під захистом. Наприклад, людина може не брати участь у війні, якщо вона проти насильства — якщо вона пацифіст. Іноді люди викривлюють значення «свободи релігії»: нібито у вірян мають бути особливі пільги і вони можуть не дотримуватися тих законів, що й усі інші. Це не так. По-перше, свобода релігії не означає, що релігію та інші погляди на життя закон має захищати від критики. Навпаки: закони, що обмежують свободу слова, забороняючи критику бога чи релігії, обмежують також і свободу віросповідання. Свобода релігії і свобода слова чудово поєднуються. По-друге, говорити будь-що в ім’я своєї релігії не можна. Розпалювати війну чи насильство не має права ніхто. Кожна держава несе за це відповідальність. По-третє, ви не маєте права уникати виявів релігійної приналежності інших. Кожен може як приватно, так і публічно висловлювати свої переконання — релігійні чи ні. Водночас кожен має право не брати участь в релігійних дійствах, тож релігійні вияви можуть бути публічними, але нав'язувати їх не можна. Та визначити межу між невимушеним виявом і нав'язуванням буває важко. По-четверте, релігія не має прав на своїх послідовників. Кожен має право на свободу віросповідання, і жоден не має зазнавати релігійного тиску. Переслідування чи погрози тим, хто залишив релігію, неприпустимі. По-пʼяте, ніхто не має права контролювати релігійні практики інших, а батьки не мають права нав’язувати релігію дітям. По-шосте, порушувати інші права людини, прикриваючись релігією, незаконно. Свобода релігії не означає, що держава, група осіб чи окрема особа може притісняти чиїсь свободи чи права. Хоча декларація ООН і є частиною міжнародних прав людини, її тлумачення відрізняється в різних країнах. І, на жаль, багато країн і досі геть позбавлені свободи віросповідання.